Фінансове право 29/09/03 3:46 PM Придбання сільськогосподарської техніки та валові витрати
Аналізуючи діюче законодавство України, з’ясуємо наскільки правомірні зазначені вище вимоги.
До складу валових витрат, відповідно до ч.4 п.5.3.9 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.
Посилаючись на діюче законодавство, з’ясуємо, які ж документи підпадають під поняття “розрахункові, платежі та інші документи, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку”.
Визначення поняття “розрахункові документи” міститься в кількох нормативних актах.
Так, в Законі України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” ( в редакції від 1 червня 2000 р.) під розрахунковим документом розуміють документ установленої форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
Зміст вказаних у Законі документів повинен відповідати “Положенню про форму та зміст розрахункових документів” (наказ ДПА України від 1 грудня 2000 р. № 614 із змінами і доповненнями).
Аналіз вказаного Положення свідчить, що ні приймально-здавальний акт, ні довідка-рахунок не відносяться до цієї групи розрахункових документів.
Поняття та види розрахунковий документів закріплені також і в Законі України від 5 квітня 2001 р. “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”. Так, в п.1.35 ст.1 Закону, розрахунковий документ визначається як “документ на переказ грошей, що використовується для ініціювання переказу з рахунку платника на рахунок отримувача”. А до розрахункових документів законодавець в п.22.1 ст.22 Закону відносить – платіжне доручення, платіжну вимогу-доручення, розрахунковий чек, платіжну вимогу, та надає право Національному банку України встановлювати інші види розрахункових документів.
Тобто, ні Міністерство аграрної політики України, ні будь-яке інше міністерство чи відомство не вправі встановлювати інші види розрахункових документів. Законодавець наділяє цим правом тільки Національний Банк України.
Національний Банк України в п.13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затв. постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 р. №135, вказує, що при здійсненні розрахунків може також застосовуватись і вексельна форма розрахунків з використанням такого платіжного інструменту як вексель. А Вищий арбітражний суд України в п.3 листа від 11 грудня 2000 р. №01-8/738 “Про практику вирішення окремих спорів, пов’язаних з вексельним обігом” роз’яснив, що вексель відноситься до розрахункових документів.
Що стосується поняття “платіжний документ”, то законодавець на сьогодні його фактично ототожнює з поняттям “розрахунковий документ”. Так, це випливає із Поставнови Верховної Ради України від 25 червня 1993 р. “Про норматив обігу платіжних документів в Україні” (із змінами і доповненнями) , де під платіжними документами розуміють – платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення тощо (роз’яснення щодо цієї Постанови приведені в листі НБУ від 11.02.94р. №17201/53-719).
Вищевикладене свідчить, о такі документи, як приймально-здавальний акт та довідка-рахунок, не підпадають під поняття “розрахунковий” чи “платіжний” документ. Види розрахункових (платіжних) документів визначені в Законах України, а правом доповнення цього переліку наділено тільки Національний банк України.
Віднести той чи інший документ, до документів податкового обліку, дає підстави: 1) відповідний податковий закон. Так, наприклад, Закон України від 3 квітня 1997 р. “Про податок на додану вартість” визначає в п.7.2.3 ст.7 податкову накладну, як звітний податковий документ і одночасно розрахунковий документ; 2) нормативний акт Державної податкової адміністрації України, виданий відповідно до ст.8 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, згідно до якої ДПА України затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів.
Але ні законодавець, ні Державна податкова адміністрація України в жодному нормативному акті не закріплюють положення, в якому б:
- довідка-рахунок;
- приймально-здавальний акт,
були названі як первинні документи податкового обліку.
Крім того, ні довідка-рахунок, ні приймально-здавальний акт не є документами, які б підтверджували витрати (чи доходи) платника податку. Тому і розцінювати їх як документи податкового обліку немає підстав.
Визначені в ст.11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” правила ведення податкового обліку також є підтвердженням того, о вказані вище документи не впливають на податковий облік платника податку.
Так, збільшення валових витрат відповідно до п.11.2 ст.11 вказаного Закону здійснюється за першою подією – або на дату списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або на дату оприбуткування ним товарів. Тому для підтвердження валових витрат, коли їх формування здійснювалося за першою подією – по даті списання коштів, платник податку на оплату товарів, або на дату оприбуткування ним товарів. Тому для підтвердження валових витрат, коли їх формування здійснювалося за першою подією – по даті списання коштів, платник податку ніколи не зможе надати документи, вказані в наказі Міністерства аграрної політики України, оскільки їх видача безпосередньо пов’язана з фактичним отриманням сільського господарської техніки.
Міністерство аграрної політики України здійснює свою діяльність відповідно до Положення про Міністерство аграрної політики України, затв.Указом Президента України “Питання Міністерства аграрної політики України” від 7 червня 2000 р. №772/2000.
Пунктом 7 вказаного Положення передбачено, що Міністерство видає накази в межах своїх повноважень. Але ні п.3, ні п.4 Положення, в яких закріплено завдання та повноваження Міністерства, не наділяє його правом встановлення та визначення документів податкового обліку.
Тобто, документи, названі в наказі Міністерства аграрної політики України від 14 листопада 2000 р. №227, як документи, пов’язані з реалізацією, та реєстрацією сільськогосподарської техніки, а саме, - приймально-здавальний акт та довідка-рахунок, не підпадають під поняття “документи податкового обліку”. Вимога складання цих документів пов’язана не з податковим обліком, а, як зазначається в преамбулі наказу, викликана необхідністю забезпечити:
1) якість придбаної сільськогосподарської техніки;
2) її технічне обслуговування в гарантійний строк.
Саме з цією метою і регламентується порядок реалізації сільськогосподарської техніки. Порушення цього порядку може привести до порушення правил торгівлі та державної реєстрації техніки, прав споживачів, але не податкового обліку, який вказаним вище наказом Міністерства аграрної політики України не регламентується.
Призначення довідки-рахунку прямо сформульовано в п.1.6 вказаного Порядку. Так, довідка-рахунок визначається як документ, що є підставою для реєстрації і номерних агрегатів в органах Держтехнагляду.
Крім того, при реалізації тракторів порушення допущені не покупцем, а продавцем. Саме д обов’язків продавця входить видача покупцю – довідки-рахунку. Покупець може зберігати тільки той документ, який він отримає від продавця. Але відповідальність продавця щодо ненадання покупцеві таких документів діючим законодавством не встановлена.
Висновок.
1. Діюче податкове законодавство України не відносить до документів податкового обліку ні довідку-рахунок, ні приймально-здавальний акт.
2. Встановлення документів податкового обліку не входить д компетенції Міністерства аграрної політики України.
3. Довідка-рахунок – це документ, який видається покупцю для реєстрації техніки в органах Держтехнагляду, а не для здійснення податкового обліку.
Враховуючи, що довідка-рахунок та приймально-здавальний акт не підпадають під поняття “розрахунковий” чи “платіжний” документ, та не є документами податкового обліку, вони не випливають а формування валових витрат. Як уже зазначалось, ці документи не підтверджують та не заперечують факту здійснення витрат платником податку. Тому їх відсутність, чи наявність не відобразиться на податковому обліку платника податку.
Правомірність віднесення витрат по придбанню сільськогосподарської техніки до валових витрат підтверджується:
- наявністю Договору купівлі-продажу, який свідчить про зв’язок витрат по придбанню техніки з господарською діяльністю платника податку відповідно до п.5.2.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування підприємств”;
- наявність акту прийому-передачі векселів. Як зазначалось вище, вексель розглядається в діючому законодавстві і як розрахунковий документ;
- наявність накладної, яка є одним з основних товаросупровідних документів;
- наявність податкової накладної, яка є одним із основних документів податкового обліку.
Якщо у податкових органів, в результаті проведення зустрічної перевірки, виникли сумніви щодо факту укладення договору, то валові витрати за цим договором можуть бути зменшені лише утому випадку, коли в судовому порядку такий договір, відповідно до ст.49 Цивільного кодексу України, буде визнано недійсним.
Покупець, який поніс витрати по придбанню сільськогосподарської техніки, відповідно до п.7.4.1 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, має право віднести до податкового кредиту суму ПДВ сплачено у зв’язку з придбанням цієї техніки.
Документом, що дає право покупцю на включення до податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ є податкова накладна (п.6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 8 жовтня 1998 р. №469). До повноважень податкових органів не входить визнання податкових накладних недійсними. Як зазначається в листі Вищого арбітражного суду України від 31.01.2000 р. №01-8/380, законодавчими актами України податковим органам не надано право визнавати ті чи інші документи недійсними. Тому, якщо у податкового органа виникли сумніви щодо дійсності укладеного договору, за яким здійснено придбання сільськогосподарської техніки, то податкова накладна може бути визнана недійсною лише після визнання судом вказаного договору недійсним.
Загальний висновок:
1. Відповідно до діючого законодавства, приймально-здавальний акт та довідка-рахунок , не підпадають під поняття “розрахунковий” чи “платіжний” документ. Види розрахункових (платіжних) документів визначені в Законах України, а правом доповнення цього переліку наділено тільки Національний банк України.
2. Встановлення документів податкового обліку не входить до компетенції Міністерства аграрної політики України. Документи та правила податкового обліку визначаються або в податкових законах, або в нормативних актах ДПА України.
3. Довідка-рахунок – це документ, який видається покупцю для реєстрації техніки в органах Держтехнагляду, а не для здійснення податкового обліку.
4. Оскільки документи, визначені Міністерством аграрної політики України не відносяться до документів, що підтверджують або заперечують витрати платника податку, а призвані виконувати інші функції, то відсутність не може вплинути на ведення податкового обліку.
